В Україні пропонують перейти від окремих програм навчання, перекваліфікації та пошуку роботи до системи, яка супроводжуватиме людину на всьому шляху до сталої зайнятості. Причому підтримка не має завершуватися в день працевлаштування: результат пропонують оцінювати також через 6 і 12 місяців роботи.
Такий підхід закладено в Дорожній карті для активації та реінтеграції вразливих груп на ринку праці, про презентацію якої повідомило Міністерство освіти і науки України.
Документ орієнтований, зокрема, на ветеранів і ветеранок, внутрішньо переміщених осіб, людей з інвалідністю, людей старшого віку, жінок, молодь та інших людей, яким складніше знайти роботу або повернутися на ринок праці.
Водночас Дорожня карта наразі є набором рекомендацій і практичних рішень. Її презентація не означає запровадження нової обов’язкової державної системи працевлаштування.
Від навчання до сталої роботи: які сім етапів пропонують
Однією з проблем нинішньої системи автори документа називають розрізненість допомоги.
Людині можуть бути доступні навчальні програми, вакансії, гранти чи можливості перекваліфікації, однак перехід від однієї послуги до іншої не завжди зрозумілий. Наприклад, після завершення навчання людина може залишитися без підтримки під час пошуку роботи, а після працевлаштування — під час адаптації на новому місці.
Для вирішення цієї проблеми Дорожня карта пропонує семиетапний шлях до зайнятості. Він охоплює:
- інформування про доступні можливості;
- оцінювання готовності людини;
- професійне орієнтування та мотивацію;
- вибір подальшої траєкторії;
- адаптацію;
- оцінювання результату;
- подальший розвиток сталої зайнятості та добробуту.
Тобто сама наявність роботи не розглядається як кінцевий результат.
Чи залишилася людина на роботі, пропонують перевіряти через 6 і 12 місяців
Одна з ключових пропозицій — не завершувати підтримку одразу після працевлаштування.
Автори Дорожньої карти пропонують відстежувати, чи вдалося людині зберегти роботу через 6 і 12 місяців.
Це має допомогти оцінювати не лише кількість працевлаштованих учасників певної програми, а й те, чи справді навчання, перекваліфікація або інша підтримка дали довгостроковий результат.
За інформацією МОН, зараз такий результат системно оцінюють не всі програми.
Навички, отримані під час служби чи самоосвіти, пропонують частіше визнавати офіційно
Окремий напрям Дорожньої карти стосується навичок, які люди отримали не під час формального навчання.
Йдеться, наприклад, про компетентності, набуті під час військової служби, роботи, самостійного навчання або іншої практичної діяльності.
Замість того щоб змушувати людину повністю проходити навчання заново, пропонується активніше використовувати механізми підтвердження вже набутих професійних компетентностей.
В Україні для цього працюють кваліфікаційні центри. За даними, озвученими під час презентації Дорожньої карти, зараз їх 287.
У таких центрах можна підтвердити результати неформального та інформального навчання й отримати професійну кваліфікацію без обов’язкового проходження повного курсу формальної освіти.
За даними Національного агентства кваліфікацій, які наводить МОН, професійні кваліфікації таким способом уже присвоєно 127 учасникам бойових дій.
Для кого це може бути особливо важливо
Запропонований підхід може бути актуальним для людей, які після зміни життєвих обставин фактично починають новий професійний шлях.
Це, зокрема, ветерани, ВПО, люди, які втратили роботу або не можуть повернутися до попередньої професії, а також ті, кому потрібне перенавчання.
Для частини таких людей уже діють державні механізми підтримки. Наприклад, раніше «Освітній» пояснював, хто у 2026 році може отримати ваучер на навчання до 33 280 грн для здобуття нової професії.
Дорожня карта не замінює такі програми. Її мета — запропонувати спосіб краще поєднати навчання, підтвердження кваліфікацій, роботу служб зайнятості, роботодавців та інші види підтримки.
На чому ґрунтується Дорожня карта
Документ розробила ГО «Українська Асоціація Маркетингу» в межах мультидонорської ініціативи Skills4Recovery.
Під час дослідження автори визначили понад 100 учасників екосистеми підтримки зайнятості, проаналізували 62 державні ініціативи, 81 міжнародний проєкт та понад 100 українських практик.
Також провели круглі столи за участю 244 представників цільових груп і зацікавлених сторін, 30 глибинних інтерв’ю у восьми регіонах та фокус-групи у трьох регіонах.
Серед проаналізованих практик були повернення ветеранів до роботи, перенавчання під потреби конкретних роботодавців, кейс-менеджмент та співпраця бізнесу із закладами професійної освіти.
Окремо Дорожня карта передбачає розвиток дуального навчання, за якого теоретична підготовка в закладі освіти поєднується з навчанням безпосередньо на робочому місці. Докладніше про цей формат можна прочитати в матеріалі «Освітнього» про дуальну освіту.
Що вже діє, а що поки лише пропонують
Важливо розрізняти вже наявні можливості та пропозиції Дорожньої карти.
Уже працюють кваліфікаційні центри, програми професійного навчання, державні ваучери, інструменти перекваліфікації та інші механізми підтримки зайнятості.
Дорожня карта пропонує краще об’єднати ці інструменти в один послідовний шлях, супроводжувати людину між різними етапами та оцінювати, чи вдалося їй утриматися на роботі через 6 і 12 місяців.
Сам документ не встановлює нових виплат, не створює автоматичного права на навчання чи працевлаштування та не вводить нових обов’язкових правил для громадян.